[Hellenochka]

Щоранку він прокидався і сідав за свій письмовий стіл…Величний, дубовий, що вмостився в кімнаті і був у ній царем, що вдихав свіже повітря з розчиненого вікна, що ловив перші промені сонця на світанку…і проводжав день разом з молочним сяйвом місяця…Це був справжній письмовий стіл письменника, поета, публіциста…на ньому гартувалася правда, на ньому плекалася лірика для тих, хто дорогі серцю, розвінчувалися словом брехуни і безсердечні….Інколи напівпустий, а час від часу в хвилини натхнення мов снігом завалений кіпами паперу...Минали роки…все змінювалося: емоції, люди та й якість паперу…але одне залишалось незмінним…десь там в кутку…поряд з лампою буяли різноцвітом квіти… вони з ’ являлися, ніби не звідки…але щодня радували серце… --ти знов? --що? --нащо ти знов поставила цей віник на мій стіл…мені і так не вистачає місця… --але ж то гарно… --але ж я не баришня, шоб мені квіти щоранку дарувати…краще б ти кави мені в термосі принесла…а не оце…нащо воно здалося… Цей діалог продовжувався щоранку, щомісяця, щороку…Навіть, коли вона кудись їхала, то залишала на його столі хризантеми, що не один день радували око своїми барвами і терпким ароматом. А він…а він сердився та інколи брав ті квіти для своїх коханок, щоб шукати натхнення в нових…тілах… Писав…писав шедеври, писав статті на замовлення, але завжди десь там…поряд була вона…невидимим ароматом…наглядала…милувала око… Минали роки, відцвітали квіти в садку, відцвіла і вона… Настав ранок…прокинувся… а на столі пусто…і прийшло розуміння…лиш втративши щось зрозумієш ціність… Осіній ранок…букет жоржин на сірому камені…тепер моя черга люба… (Ірина Лагно)

Comments

[Бамс :)]

...господи, ты с Украины что ли?...а я вот так вообще ничего не способна понять)))))

[Hellenochka]

угу, с Украины если хочешь, я переведу и скину)))

[Бамс :)]

Hellenochka
...хочу)

[Hellenochka]

Мона , для тебя) вот, что у меня вышло...

Каждое утро он просыпался и садился за свой письменный стол. Величественный, дубовый, что умостился в комнате и был в ней царем, который вдыхал свежий воздух из раскрытого окна, что ловил первые лучи солнца на рассвете и провожал день вместе с молочным сиянием луны. Это был настоящий письменный стол писателя, поэта, публициста. На нем закалялась правда, на нем лелеялась лирика для тех, кто дорог сердцу, развенчивались словом лгуны и бессердечные..Иногда полупустой, а время от времени в минуту вдохновения, будто снегом заваленный кипами бумаги... Шли года, все менялось: эмоции, люди, да и качество бумаги, но одно оставалось неизменным: где-то там, в углу, рядом с лампой изобиловали множеством красок цветы. Они появлялись, будто из ниоткуда, но ежедневно радовали сердце. --ты снова? --что? --зачем ты снова поставила этот веник на мой стол? мне и так не хватает места. --но это же красиво. --но я не барышня, чтобы мне цветы каждое утро дарить. Лучше бы ты кофе мне в термосе принесла, а не вот это! Зачем оно мне нужно?! Этот диалог продолжался каждое утро, ежемесячно, ежегодно… Даже, когда она куда-то ехала, то оставляла на его столе хризантемы, что не один день радовали глаз своей краской и терпким ароматом. А он... а он сердился и иногда брал те цветы для своих любовниц, чтобы искать вдохновения в новых телах. Писал, писал шедевры, писал статью на заказ, но всегда где-то там, рядом была вона. Невидимым ароматом присматривала, радовала глаз. Проходили года, отцветали цветы в садике, отцвела и она. Наступило утро… Проснулся... а на столе пусто... И пришло понимание. Лишь потеряв что-то, поймешь ценность. Осеннее утро... букет георгин на сером камне... Теперь моя очередь, любимая.

[Бамс :)]

Hellenochka
это стоило перевода....спасибо...очень тронута.......